Перша книга "Мурахи", викликала у мене найбільше здивування. Дві сюжетні лінії - мурах і людей в результаті переплітаються в одну єдину. Мало того, що ці дрібні істоти відіграють найбільшу роль у всій повісті, так у цій книзі вони подані в іншому значенні. Вони більш близькі до людей ніж будь-які інші істоти. А ми звикли їх не помічати. Після прочитання цієї книги, я став по іншому дивитися на мурашок.
Якщо в першому томі цікавішою була все ж сюжетна лінія людей, то в другій - "День мурахи", мурашині проблемки вириваються вперед і ти уже очікуєш нових сюжетних поворотів з цікавістю вичитуючи усе що відбувається. Друга частина це уже детектив з елементами фантастики, детектив в класичному розумінні, з убивством, детективом і журналісткою яка усюди суне свого носа. Про елемент фантастики в оповідання і не розповідатиму, аби не спойлерити.
Основним недоліком "революції мурах" особисто я вважаю: забагато діючих персонажів в повісті. Абсолютно усі герої з двох попередніх книг, плюс багатенько нових, об'єдналися в третій книзі. В результаті більшість персонажів або картонні, абож безликі. І якщо в попередній книзі вони грали важливу роль, проявляли свій характер і свою волю, то в останній книзі трилогії вони безмовні статуї. Я розумію, що важко приділити увагу кожному з героїв і при цьому розвивати сюжет, але навіщо тоді було їх усіх вводити? А у всьому іншому це все ті ж "мурашки". Тут уже навіть три сюжетні лінії, дві пов'язані з людьми і одна з мурахами. Нікуди не дівся елемент фантастики. Але тебер до усього цього ще добавили бюрократію і судовий процес.
Загалом уся трилогія залишила свій відбиток у моєму світогляді. Ці книги завжди будуть моїми улюбленими, а Бернар Вербер, особисто для мене, став найкращим письменником.
0 коментарі:
Дописати коментар